Я купив цю книжку, аби почитати про мандри. Мандрів там мало. Багато про "я", і його враження від мандрів.
Отже, книжка про те, як "я" мандрує з дружиною, а потім без на мотоциклі Україною і задає людям на рідкість "розумні" питання – "Що для вас Україна?" і "Про що ви мрієте?", хоча очевидно, що це те саме, що просити розповісти "в чому душевна краса Наталки Полтавки" або "схарактеризувати образ Миколи Джері", тобто дуже тхне середньою школу і патетикою радянського союзу "что для вас родина".
Це було по-перше, по-друге "я" веде себе яке самий поганий фольклорист тобто вірить всьому, що кажуть люди, хоч вони дуже часто брешуть чужим або "випендрюються" а ще всякий українець дуже любить прибіднятися. Сам автор прибідняється, в деяких моментах, це якась світоглядна пересторога – не можна казати як є, бо збіднієш, або позаздрять, і от кожен прибідняється, щоб його жаліли а не заздрили, але автор цього ніяк не розуміє, і намагається нас переконати, що "завод розвалився, роботи нема" – то не приказка для чужого, захожого а такий реальний стан справ.
Крім того, автор чомусь розпитує людей у генделиках при дорозі, думаючи, певно, що в селі в генделик ходять трудящі і розумні люди. Дивна думка. В тому селі, звідки родом прабабця і де в мене є деякі далекі родичі в придорожньому генделику сидить дядько Толік і його друзі, алкоголіки, невдахи, яких вдома жінка пиляє, а всі решта туди заходять хіба по сірники, і то більш дітей посилають.
По-третє, дивує те, що автор, тобто "я" завжди починає розмову російською, міф про "галичан, які русифікують" таки зовсім не міф. Принаймні я, киянин, куди б не їздив – завжди балакаю тільки українською, якщо я в Україні, і жодного разу мене ніхто не обізвав і ніяк не виявив агресію, навіть у Севастополі, де здається досі ще радянський союз. Немає людей, в Україні, які б не розуміли української мови, а як не хочуть відповідати мені українською – але частіше хочуть – то я й не змушую.
Я б зрозумів мову "я" , якби він мандрував Росією, але кажуть же люди, що для галичан все, що за їх хатою – уже Росія.
Що до стилю написання книжки то він мене довго нервував настільки, що важко читати було, поки я не впевнив себе, що це просто стаття, або блог, як в жж, а не художня література, в такому сприйманні зміг дочитати книжку до кінця.

Якщо розкласти все послідовно в Історії з Шкляром і Шевченківською премією – вийде дивна картина.

•  Шкляр, на "Чаті Українській правді" у вересні, на Форумі видавців каже, що роман буде висунутий на Шевченківську премію і, швидше за все, здобуде її, а якщо не здобуде – буде набагато краще, бо тоді станеться великий скандал, що дуже додасть популярності книжці.
•  За місяць до вручення Шевченківської премії по виданнях проходить хвиля інформації, з заголовком "Шкляру дали Шевченківську премію" і з текстом різним але деякі видання уточнюють – нам подзвонив Шкляр і сказав, що йому подзвонили знайомі з Шевченківського комітету і сказали, що цьогорічна премія присуджена Шкляру.
• Офіційного повідомлення, що премія присуджена Шкляру ніде нема
• Шкляр публікує лист до Президента де просить відстрочити вручення йому премії до післятабачникових часів
• Наступного дня Президент підписує указ про вручення, де премії по літературі нема. Я думаю, цей указ готувався не один день і не два, і той самий "добрий знайомий" який сказав Шкляру, що за нього проголосовано мусив би про зміст указу знати.

І я ні в якому разі не намагаюсь применшити значення "Чорного ворона" для української літератури.
До речі, про піар, нагадую, що в новоствореній спільноті fe_book немає поки жодного запису.

Я вирішив створити спільноту "Погане про українські книжки".
Якщо ви хочете сказати щось, що вам у книжці не сподобалось і вже кілька днів (чи годин) муляє – обкладинка, оформлення, сюжет, ідеї, мова, репліка, авторське бачення, герой чи щось інше, то пишіть в fe_book, можна одне слово, можна багато слів, можна мотивовано і конструктивно, можна і ні.
Якщо будуть проблеми і спам – доведеться вробити премодерацію. Поки-що спільнота вільна.
Якщо ви, шановні друзі, допоможете з рекламою-піаром – буду вам дуже-дуже вдячним.

До речі, забув запостити.

( Про Яну Дубинянську )

Сергій Жадан, "Ворошиловград"

Дочитавши "Ворошиловград", я зробив для себе декілька дивних висновків.
( висновки та інше )
Поза тим – книжка чудова.

Почав читати "Ворощиловград" Жадана.
Поки можу тільки сказати, що книжка бракована - неправильно прошита, доводиться гортати то туди то сюди.
Хто знає - вони всі такі чи мені "пощастило"?

Був цього року на Форумі Видавців у Львові.
Оскільки я людина достатньою мірою Інтернет-інтегрована то вибрав для відвідин «Чати на Українській правді», але, оскільки не мав достатньо часу, бо довелось суміщати Форум з роботою - то тільки Юрія Андруховича і Оксани Забужко.
Було дуже цікаво порівняти їхню поведінку і реакцію аудиторії на цих людей, а також підбір тих, хто прийшов їх послухати.
А ще було цікаво те, як вони сказали одне про одного – Юрій Андрухович про Оксану Забужко – поблажливо, Оксана Забужко про Юрія Андруховича – дуже сердито.

Вибачте, шановні мої друзі, за флуд, але мені здалося, що до цієї фотографії письменниці Євгенії Кононенко дуже пасує цитата з "Ярмарка Суєти" Теккерея:
(цитата - російською)
Представь себе,
"Представь себе, о прекрасная юная читательница, суетную, себялюбивую, противную, неблагодарную, неверующую старуху в корчах от боли и страха!.... Представь ее себе и, пока ты еще не состарилась и научись ... любить!